ВЕТЕРАНСЬКЕ ПОДВІР'Я

На жаль, невблаганний час кожного року забирає у нас ветеранів, людей, що  врятувати світ від коричневої  чуми.

Мабуть, нам дуже пощастило, що поряд з нами,на вул.Валентина Ларіонова,буд.13,  живе Раїса Андріївна Мазур, ветеран Великої Вітчизняної війни , медична сестра фронтового евакогоспіталю № 1039(ФЕТ).

 Народилася Раїса Андріївна 25 січня 1918 року у Полтавській області, працювала лаборантом у Аграрній академії,  а коли почалася війна,  одразу ж пішла на фронт добровольцем.

 У складі Першого Українського  фронту форсувала з шпиталем річки Дон та Дніпро, брала участь у битві на Курській дузі визволяла Львів. Завдяки своїй мужності врятувала сотні життів, за що була нагороджена багатьма медалями та орденами. Найбільше дорожить  Раїса Андріївна Грамотою за бойові заслуги, підписаною командуючим фронтом Конєвим.

 З жорстокими боями довелося пройти Раїсі Андріївні пів-Європи: визволяла південь Польщі, Краків, потім - Дрезден, Прагу, форсувала Віслу.

Демобілізувавшись, повернулася до Дніпропетровська із 1946 року проживає у Красногвардійському районі.

 Учні нашої школи вже давно товаришують із Раїсою Андріївною та її сім'єю. Поздоровляють із святами , допомагають по господарству. Користуючись нагодою, хочемо побажати нашому улюбленому ветерану міцного здоров'я та довгих років життя!

                                                                                     Прес-центр СЗШ № 51.

ІЗ спогадів ветеранів

Из воспоминаний ветерана Великой Отечественной войны

Веры Ивановны Москаленко

Вера Ивановна будто перенеслась обратно в тот день:

«Привезли пострадавшего. Это был старший  лейтенант. Его ноги были в жутком состоянии, и, хотя в это время ранения и похуже бывали, ноги пришлось  ампутировать. Это было время войны, и медицина не особо развивалась, но, чтобы уменьшить боль, перед  операцией  лейтенанту дали снотворное. Больной уснул. А я стою у кровати и думаю:  « Скоро у бедного не будет ног». В этот день ему ампутировали ноги. Спустя какое-то время   я увидела его в сельской больнице, уже без ног.

Несмотря на то, что времени на что-нибудь, кроме работы, не было, Вера Ивановна успевала исполнять желания больных. Возможно, даже последние.

«Мужчина был в очень тяжелом состоянии. Когда ему стало совсем плохо, он захотел мочёных яблок. Быстро собравшись, я пошла в деревню за яблоками.  Люди сразу же отозвались, и вот я уже возвращаюсь  к больному, в руках то, что он так хотел. Но когда я пришла, было уже поздно. Он умер».

Записала ученица 9-Б класса

Костылева Анна

Із спогадів Олександра Павловича Фокіна,

ветерана Великої Вітчизняної війни,

що проживав за адресою:

пров. Альпійський, буд. 33, кВ. 21

Народився я 28 травня 1926 року на Далекому Сході. Після закінчення семирічки навчався у школі робітничої молоді. Коли почалася Велика Вітчизняна, пішов на фронт добровольцем.

Воював у складі 475-го стрілецького полку Далекосхідного фронту, громив фашистів під Ленінградом, визволяв Білорусію.

Нагороджений десятьма медалями та орденом Вітчизняної війни 1-гоступеня.

Найчастіше згадую епізод, коли мій товариш Іван врятував мені життя. Ми йшли у наступ, я кинувся в атаку, Іван – за мною.

Я зіскочив у траншею, не помітивши, що над моєю головою здіймається приклад німецької гвинтівки. На щастя, мій друг встиг мене захистити, накинувшись на ворога. Я пройшов усю війну і жодного разу не був поранений. Понад усе я ціную справжню чоловічу дружбу.

Записала учениця 9 - Б класу

Собко Ксенія

Із спогадів Петра ДенисовичаЗатинайченка,

ветерана Великої Вітчизняної війни,

що проживав за адресою:

пров. Давидівський, буд. № 62.

На фронт мене призвали у 1943 році, служив у ІІІ – ій танковій армії Другого українського фронту рядовим на посаді польового телефоніста – коректувальника. Звільняв Дніпродзержинськ, Канев, Львів; у складі 3-го Білоруського фронту – Білорусію й Прибалтику. За забезпечення зв`язком радянських військ при проведенні операції «Багратіон» і звільнення міста Вільнюса нагороджений медаллю «За відвагу».

Потім звільняв Прагу, дійшов до Берліна. На околиці міста 25 квітня 1945 року ми, троє солдат, прокладали зв`язок.

Точився запеклий бій. У розбомбленій багатоповерхівці  ми випадково натрапили на ящик з фауст–патронами. Це була удача! На нашому шляху все навкруги поливала вогнем німецька зенітна установка. А тепер у нас з`явилася можливість її знищити!

 Двоє товаришів, - Іванов та Романов,- тягнули кабелі. Я зробив декілька прицільних пострілів і зенітка замовкла назавжди. На жаль, наше укриття помітив німецький снайпер, і від його куль загинули мої напарники.

За рішучі дії під час бою мене було нагороджено орденом Слави. Моїх товаришів також нагородили (посмертно).

Нехай ніколи не повториться жахіття війни! Пам`ятайте тих, хто віддав життя за мирне небо!

Записала МазохаТаісія,

учениця 8 - А класу

Із спогадів ветерана Великої Вітчизняної війни

Гусіна Володимира Касимовича,

 командира санітарного взводу

 1–го батальйону 565 стрілецького полку

 161 стрілецької дивізії

 1–ої Гвардійської армії.

29 квітня 1945 року було звільнено одне із селищ поблизу міста Моравська Острава на півночі Чехословаччини.

Санітарний пункт розташувався у одному з підвалів будинку, що вцілів після бомбардувань. Прямо за селом знаходився ліс, зайнятий німецькими частинами, що відступали.

Радянське командування вирішило вибити фашистів із лісу, і вранці почався кривавий бій. І хоч   45-ий рік – це не 41-ий, але німецький вермахт не збирався здаватися без бою.

З'явилися перші поранені. Одним із них виявився мій товариш – санітар з тяжким пораненням – відкритим переломом ліктьового суглобу. Наклавши шину, ми з напарником поклали пораненого на візок і вирушили до медсанбату. Та не судилося… Німецькі снайпери взяли нас на приціл.

Яскравий спалах – і тиша. Більше нічого не пам'ятаю.

Через деякий час я опритомнів у нашому ж підвалі. Товариші надали першу допомогу, потім відправили у госпіталь. Поранення було тяжке – у шию. Паралізувало кінцівки. Функції ніг незабаром відновились, а руки ще довгі роки після війни мене не слухалися.

Я довго лікувався у госпіталі і повернувся з війни додому у день свого двадцятиріччя.

Записала учениця

8 - А класу

Тарасова Діана

Операція «Обеліск»

Учні нашої школи вже декілька десятиліть піклуються про свекр ім. 20-річчя Визволення України від німецько-фашистських загарбників.

Восени 1964 року у честь 20-річчя визволення України від фашистів було закладено цей сквер і пам‘ятник на вулиці Алтайській, навпроти НВК№51.

На нещодавно оновленій табличці – відомі всьому світу слова національного героя Чехословаччини Юліуса Фучіка «…Будьте пильні!»

Школярі кожного року наводять лад у сквері, прибирають, висаджують квіти . Хотілося б , щоб і жителі вулиці Алтайської цінували нашу працю і не засмічували це пам‘ятне місце.

                                                                                                                      Учениця 9-Б класу

                                                                                                                       Собко Ксенія

Святкуючи День Перемоги,колектив нашої  школи прямує до парку ім.Калініна, на території якого встановлено декоративну стелу і  пам‘ятник на згадку про 426 воїнів, що загинули в боях за визволення  Дніпропетровська у жовтні 1943 року.

Вдячні внуки і правнуки схиляють голови у хвилині мовчання і покладають квіти на могили визволителів.

Кожного року ми приходимо сюди та зберігаємо цю святу традицію. Я думаю, що ми завжди будемо пам‘ятати наших славних предків- визволителів.

                                                                                                                                    Учениця 9-Б класу

                                                                                                                                     Собко Ксенія

Майже в самому кінці проспекту Пушкіна знаходиться Дніпропетровський залізничній технікум. Багато учнів нашої школи продовжували в ньому своє навчання.

  На фасаді будівлі встановлено меморіальні дошки Героям Радянського Союзу, що тут вчилися: П. Я. Гусенко, О.В. Козлову, Г.С. Пінчуку, П.Т. Тарасову, Є.Ф. Філіпських, а також видатному радянському вченому І.І. Гваю, одному з конструкторів «Катюші». Знищувальна сила цих мінометів не залишала ворогам шансів вижити.

  Капітан О.В. Козлов до кінця війни залишався на передовій, не зважаючи на тяжке поранення (йому ампутували обидві ступні ніг). Він повторив подвиг льотчика Маресь’єва.

  Є.Ф. Філіпських – командир партизаньськой бригади «Полум’я», яка діяла на території Білорусії, здійснювала диверсії, знищувала воєнні гарнізони.

  На подвір’ї залізничного технікуму встановлено обеліск, присвячений пам’яті 68 випускників і учнів, що не повернулися з фронтів Великої Вітчизняної війни.  

                                                                                    Учень 9-Б класу

                                                                                    Русских Володимир

Дети вне конкуренции