МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ПАМ'ЯТКА БАТЬКАМ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

1. Підтримуйте в дитині її прагнення стати школярем. Ваша щира зацікавленість у її шкільних справах допоможуть першокласнику підтвердити значущість його нового становища і діяльності.

2. Обговорюйте з дитиною ті правила і норми, які трапилися їй у школі. Пояснюйте їхню необхідність і доцільність.

3. Ваша дитина прийшла в школу, щоб вчитися. Коли людина вчиться, у неї може щось не відразу виходити — це природно. Дитина має право на помилку.

4. Складіть разом із першокласником розпорядок дня, стежте за його дотриманням.

5. Підтримайте першокласника в його бажанні досягти успіху. У кожній роботі обов'язково знайдіть, за що можна було б його похвалити. Пам'ятайте, що похвала й емоційна підтримка («Молодець!», «Ти так добре виконав завдання!») здатні значно підвищити інтелектуальні досягнення людини.

6. З відвідуванням школи в житті вашої дитини з'явиться людина авторитетніша, ніж ви. Це вчитель. Поважайте думку першокласника про свого педагога.

7. Навчання — це нелегка й відповідальна праця. Відвідування школи суттєво змінює життя дитини, але воно не має позбавляти її різноманітності, радості, гри. У першокласника має залишатися достатньо часу для відпочинку.

ПОРАДИ БАТЬКАМ УЧНІВ МОЛОДШИХ КЛАСІВ

1. Якщо вас щось турбує в поведінці дитини, її навчальних справах, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або шкільного психолога.

2. Допоможіть дитині налагодити процес виконання домашнього завдання. Сюди належить і організація робочого місця, уточнення розпорядку дня, визначення послідовності при­готування уроків.

3. Приступати до домашнього завдання краще через годину-дві після повернення зі школи.

4. У жодному випадку не давайте дитині додаткових домашніх завдань.

5. Не переробляйте класну роботу, можна лише виправити помилки.

6. Якщо дитина не зрозуміла завдання, яке пояснювали в школі, повторіть пояснення вдома.

7. У жодному випадку не виконуйте домашнє завдання дитини.

Якщо ви знайшли помилки, весело скажіть, що роботу вона зробила добре, лише допустилася двох помилок. Нехай знайде їх самостійно.

8. Поступово ступінь контролю має знижуватися. Коли дитина навчиться все робити самостійно, вам вона показуватиме лише результат.

ДО УВАГИ БАТЬКІВ

1. Виховує все: люди, речі, явища, але передусім батьки й педагоги. Учити жити — це означає передавати із серця в серце моральні багатства. І передає ці багатства той, хто з колиски пестить дитину, хто дбайливою рукою підтримує її перший крок, хто веде її за руку першою стежинкою життя. Це мати, батько, учитель.

2. Виховання починається із дня народження. Перше, із чого дитина починає пізнавати світ, — це ласкава материнська усмішка, тиха колискова пісня, добрі очі, лагідні обійми. З усього цього складається перше уявлення про добро і зло.

3. У сімейному вихованні вирішальну роль відіграє морально-політичні погляди батьків. Могутньою виховною силою для дітей сім'я стає лише тоді, коли батьки бачать високу мету свого життя, живуть заради високих цілей, що збільшують їх в очах дитини.

4. Турбота батька і матері про здорову сім’ю. Справжня мудрість вихователя — батька, матері — у вмінні дати дитині щастя дитинства — це спокійне домашнє вогнище.

5. Сім’я — це первинний колектив українського суспільства. Чи усвідомлює дитина, що блага її життя — наслідок складної праці батьків, турботи люблячих її людей? Адже без них, без їхньої праці і турботи вона просто не могла б існувати. Тут є значна небезпека — виростити егоїстичну людину, яка вважає, що головне — її особисті потреби, а все інше — другорядне. Є лише один шлях: учити дитину робити добро для батьків, вихователів; учити дітей розуміти й переживати всім серцем, що вона живе серед людей і що найглибша людська радість — жити заради когось.

6. Готових рецептів сімейного виховання немає. Народження людини — важлива подія, щаслива й складна праця, яка називається вихованням.

ЧОТИРИ ЗАПОВІДІ МУДРОГО ВИХОВАТЕЛЯ

Дитину потрібно не просто любити (цього мало!). її потрібно поважати й бачити в ній особистість! Не забувайте також про те, що виховання — процес «довготривалий», а отже, і миттєвих результатів чекати не доводиться. Якщо малюк через певні причини не виправдовує ваших очікувань, не гарячкуйте. Спокійно подумайте про те, що ви можете зробити для того, щоб ситуація із часом змінилася.

1. Не намагайтеся зробити з дитини самого себе. Так не буває, щоб людина однаково добре все знала та вміла. Навіть найдоросліші й мудріші на це не здатні. Ніколи не говоріть фраз, наприклад: «Ось Маша в чотири роки вже читає, а ти?!» або «Я у твої роки на турніку 20 разів віджимався, а ти й одного разу не відіжмешся». Знайдеться хоч одна справа, з якою він справляється краще за інших. Похваліть його за те, що він знає і вміє, і ніколи не сваріть за те, що вміють інші!

2. Ніколи не порівнюйте вголос дитину з іншими дітьми.

Сприймайте розповідь про успіхи чужих дітей як просто інформацію.

Якщо розмова проте, що «Мишко із другого під'їзду чудово грає на скрипці», відбувається в присутності вашої дитини, а вам у відповідь вихвалятися нічим — краще все ж таки що-небудь скажіть.

3. Перестаньте шантажувати. Назавжди вилучіть зі свого словника такі фрази: «От я старалася, а ти...», «Я тут лежу, хворію, а ти...», «Я тебе ростила, а ти...» тощо. Це, громадяни - батьки, на мові кримінального кодексу називається «шантаж». Найнечесніша зі всіх спроб засудити. І найнеефективніша. Знаєте, що відповідають на подібні фрази 99% дітей? «А я тебе народжувати мене не просив!».

4. Уникайте свідків.

Якщо дійсно виникає ситуація, що змушує вас червоніти (малюк нагрубив людині літнього віку, влаштував істерику в магазині), потрібно твердо й рішуче відвести його з місця події. Відчуття власної гідності властиве не лише дорослим — тому важливо, щоб розмова відбулася без свідків. Після цього спо­кійно поясніть, чому так робити не можна — це необхідно. Ось тут, до речі, викликати в малюка сором цілком доречно. Адже на певному етапі життя ця емоція відіграє важливу й корисну роль гальма, яке не дозволяє здійснювати погані вчинки.

Головне — не забувати, що у всьому має бути межа.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ГІПЕРАКТИВНИХ ДІТЕЙ

1. У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслуговує, наголошуйте на її успіхах. Це допоможе дитині відчувати більше впевненості у власних силах.

2. Уникайте постійних слів «ні» і «не можна».

3. Говоріть м’яко, стримано, спокійно.

4. Давайте дитині лише одне завдання на певний проміжок часу, щоб вона могла його завершити.

5 Для зміцнення усних інструкцій, використовуйте зорову стимуляцію. Заохочуйте дитину за всі види діяльності, що вимагають зосередження уваги (читання, робота з конструктором).

6. Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийому їжі, виконання домашніх завдань і сну щодня мають відповідати цьому розпорядку.

7. Уникайте по можливості скупчення людей. Перебування у великих магазинах, на ринках надмірно впливає на дитину.

8. Під час ігор обмежуйте дитину одним партнером. Уникайте неспокійних, галасливих приятелів.

9. Оберігайте дитину від стомлення, оскільки воно призводить до зниження самоконтролю.

ВИКОНУЄМО ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ 

1. Учень упорядковує своє робоче місце, свій стіл для навчальних занять чи місце, відведене йому за спільним столом.

2. За записами в щоденнику чи в зошиті встановлює, що саме йому задали.

3. Згадує, у якій послідовності радив учитель виконувати певне завдання.

4. Готує необхідні підручники та приладдя: ручку, олівець тощо.

5. Знаходить завдання в підручнику: текст ста­тей та письмових вправ, текст задач тощо.

6. Згадує навчаль­ний матеріал, який пояснював учитель на уроці.

7. Згадує вказівки вчителя щодо способів виконання вправ.

8. Виконує роботу.

9. Звіряє зроблене з тим, що потрібно було зробити: чи він чогось не забув.

10. Перевіряє, чи правильно виконав завдання; якщо є помилки — виправляє.

11. Якщо це можливо, звертається до батьків або до інших старших членів сім’ї проханням перевірити, чи розуміє він зміст прочитаної статті, чи правильно розповідає, чи навчився пояснювати розв'язання задачі.